КОРИСНА ІНФОРМАЦІЯ, ТЕЛЕФОНИ ДОВІРИ

1. Телефони довіри

2. Торгівля людьми - сучасний прояв рабства

3. Медіація

4. ВІЛ-інфекція та СНІД

5. Ігроманія: міф чи реальність?

 

 

 

 

 

 

Національна "гаряча лінія" з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації 0 800 500 335 або 386 (короткий номер з мобільного)

 

Національна дитяча “гаряча лінія”  0 800 500 225 або 772 (для дзвінків з мобільного)

В Україні працює Національна дитяча «гаряча» лінія

 

       

 

 

                                         На базі Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда -Україна» функціонує Національна дитяча «гаряча» лінія та Національна «гаряча» лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації.

Тут маленькі українці можуть знайти підтримку та пораду стосовно своїх проблем, якими їм ні з ким поділитися, а батьки, вчителі та вихователі мають змогу оперативно отримати індивідуальну консультацію стосовно порушень прав дітей.  Дзвінки на лінію - безкоштовні як зі стаціонарних телефонів на всій території України, так і з мобільних усіх українських операторів.

Національна дитяча «гаряча» лінія (0 800 500 255 або 772 з мобільного) працює щоденно, окрім неділі, з 10.00 до 20.00,  а Національна «гаряча» лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації (0 800 500 335 або 386 з мобільного) щоденно з 10.00 до 18.00.

На Національній дитячій "гарячій лінії" Центру «Ла Страда-Україна» консультують компетентні у дитячих питаннях психологи, юристи та соціальні працівники. Коло питань, з яких вже надаються консультації, досить широке і було сформовано на основі отримуваних останніми роками запитів від абонентів. Основні теми, з яких консультують на Національній дитячій «гарячій лінії»,  - насильство над дітьми та жорстоке поводження з ними у сім’ї та з боку оточення, психологічні проблеми, негаразди у стосунках з дорослими та однолітками, майнові права дітей, питання встановлення опіки, а також булінг і безпека в інтернеті.

Відділ у справах сім’ї та молоді  райдержадміністрації звернувся до органів місцевого самоврядування та виконавчої влади району з проханням сприяти розміщенню у доступних для населення місцях номерів телефонів Національної дитячої «гарячої» лінії (0 800 500 255 або 772 з мобільного) та Національної «гарячої» лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації (0 800 500 335 або 386 з мобільного).

У свою чергу Центр «Ла Страда-Україна» готовий надати інформаційні матеріали щодо діяльності Національних «гарячих» ліній. Заявку на отримання матеріалів можна оформити на сайті «Ла Страда-Україна» (http://www.la-strada.org.ua/) у розділі «замовити матеріали». Матеріали надаються безкоштовно, проте необхідно оплатити їх доставку.

 

Робота "гарячої лінії"

  • організація роботи Національних „гарячих ліній” з питань запобігання торгівлі людьми, запобігання насильству та захисту прав дітей

  • надання консультацій з питань виїзду за кордон з метою працевлаштування, навчання, одруження тощо та з питань насильства й захисту прав дітей

  • надання психологічної допомоги потерпілим від торгівлі людьми та насильства

  • постійне ведення та оновлення бази даних для надання консультацій по проблемі торгівлі людьми

  • розробка та видання інформаційних та методичних матеріалів для консультантів телефонів довіри та „гарячих ліній”

  • організація та проведення тренінгів, круглих столів, семінарів, конференцій та інших заходів для консультантів телефонів довіри та „гарячих ліній”

  • надання консультацій по електронній пошті з питань виїзду за кордон з метою працевлаштування, навчання, одруження тощо та з питань насильства

Торгівля людьми - сучасний прояв рабства

      18 жовтня 2007 року за ініціативи Європейського Парламенту  започаткований день боротьби з торгівлею людьми як день консолідації діяльності з підвищення рівня обізнаності щодо феномену торгівлі людьми, особливо - жінками та дітьми, небайдужості громадськості до цього явища та візуалізації проблеми на глобальному рівні.

В усіх областях України в ці дні проводиться широкомасштабна інформаційна кампанія з питань протидії торгівлі людьми.

ПРОТИДІЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ.  Про це варто знати!

Серед найголовніших порушень прав людини в сучасному світі актуальним є злочин, який має багато назв – «біле рабство», «торгівля людьми», «контрабанда людьми». За оцінками експертів щорічно 1-2 млн. людей стають «живим товаром». Наприкінці ХХ сторіччя з його проявами зіткнулась і Україна.

Складна економічна ситуація в Україні, високий рівень безробіття, недосконалість законодавства та правова необізнаність громадян є основними умовами, що сприяють цьому явищу. Прагнучи кращої долі, люди їдуть за кордон шукати добру роботу. Спритні ділки щороку використовують сотні таких шукачів.

Наша держава – це країна, з якої, як правило, здійснюється експорт жінок на світові ринки інтимного бізнесу – в Туреччину, Італію, Польщу, Іспанію, Німеччину, країни колишньої Югославії, Угорщину, Чехію, Грецію, Російську Федерацію, Об’єднані Арабські Емірати, Ізраїль, Сполучені Штати Америки та інші країни. В міжнародній системі Україна визначена як країна - постачальниця жінок. Саме громадянки України зараз складають значну частину живого «товару» на відкритих і таємних ринках Європи та Азії. Ряд експертів одностайно висловлюються про те, що торгівля людьми є однією з галузей кримінального бізнесу, що розвивається найбільш стрімкими темпами в світі; у цій індустрії домінують добре організовані кримінальні синдикати; одержані прибутки йдуть на фінансування інших різновидів злочинної діяльності, в тому числі торгівлі наркотиками та зброєю.

На сьогодні проблема боротьби з торгівлею людьми (особливо жінками) стала надзвичайно актуальною для нашої держави. Україна, як і більшість країн Центрально-Східної Європи, вже має досить тривалий сумний досвід втрати значної кількості жінок і дівчат, вивезених з її території за кордон, де вони стають жертвами різноманітних методів та форм експлуатації, найпоширенішою з яких є примушення до заняття проституцією.

Негативний вплив від торгівлі людьми полягає ще й у поширенні венеричних захворювань, СНІДу, формуванні моральної деградації та відчуженості особистості, втрати родинних зв’язків, зруйнуванні суспільної моралі, небезпечному «звиканні» громадської свідомості до негативного явища, поширенні депресивних синдромів та суіцидальних тенденцій, зростанні агресивності та жорстокості. Торгівля жінками сприяє знищенню генофонду нації, оскільки злочинними угрупованнями втягуються у проституцію лише фізично здорові та найпривабливіші дівчата.

СУТНІСТЬ ТА ПРИЧИНИ ПОШИРЕННЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

Торгі́вля людьми́ означає здійснення з метою експлуатації вербування, перевезення, передачі, приховування або одержання людей шляхом погрози силою, її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою, вразливістю положення або шляхом підкупу у вигляді платежів або вигод, для отримання згоди особи, що контролює іншу особу. (Протокол про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками й дітьми, і покарання за неї, котрий доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності.)

З приведених вище визначень випливає, що торгівля людьми – це сукупність таких ознак: вербування, перевезення, передача, продаж, усиновлення (удочеріння) у комерційних цілях, використання в порнобізнесі, використання у військових конфліктах, залучення до злочинної діяльності, трансплантація чи насильницьке донорство, примус до заняття проституцією, рабство і ситуації, подібні до рабства, примусова праця, залучення в боргову кабалу, використання шантажу, погроз, насильства.

Проблема торгівлі людьми – одного з найнегативніших явищ сучасного суспільства – уперше була піднята правозахисниками на початку ХХ століття. У той час особлива увага приділялася жінкам з Великобританії, яких змушували до проституції в країнах континентальної Європи. Так з'явився термін ”біле рабство”, який пізніше поширився на загальне поняття торгівлі людьми.

З тих пір феномен торгівлі людьми піддається постійному аналізу і є предметом багатьох суперечок і дискусій. Однак якщо подивитися на більшість документів, публікацій, виступів з проблеми, то стане очевидно, що часто поняття ”торгівля людьми” обмежується ”торгівлею жінками”. При цьому в більшості випадків мова йде про торгівлю жінками з метою використання в проституції, порнобізнесі, сексуальній сфері тощо.

Як свідчить історія, проблема торгівлі людьми має глибоке коріння і суспільство на різних етапах свого розвитку по різному ставилось до неї. Але лише на початку ХХ століття розпочинається міждержавна робота, в рамках якої, світове співтовариство розглядає торгівлю людьми  як проблему боротьби із злочинністю.

За своєю природою торгівля людьми майже у всіх випадках має транснаціональний організований характер, оскільки в процесі її  здійснення залучаються представники злочинного світу різних країн, а потерпілих від  цих злочинів можуть переміщувати через цілий ряд державних кордонів.

Економічні проблеми, незадовільний стан ринку праці, значний рівень безробіття і низький рівень життя населення спонукають громадян України шукати роботу за кордоном. Легально щорічно працевлаштовується за кордоном 50-60 тисяч осіб. Але нині майже 4 млн. громадян України працюють за кордоном нелегально. Більшість виїжджають за туристичними чи приватними візами, працюють без необхідних документів, дозволів та контрактів, а це робить їх безправними, і стає причиною потрапляння в тенета торгівців людьми. Тому завданням загальнодержавної ваги є боротьба з цим явищем, підтримка і захист українських громадян за кордоном.

Загалом загострення проблеми торгівлі людьми в Україні зумовлене низкою соціально-економічних, правових та організаційних чинників, а саме:

· Низькі заробітки більшої частини населення, загальне зниження життєвого рівня та матеріальна незабезпеченість;

·  Нестача робочих місць, безробіття, особливо серед молоді (в першу чергу жінок);

·  Активізація діяльності міжнародних злочинних угрупувань;

·  Корумпованість представників різних гілок влади. 

ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ або РАБСТВО  ПО-СУЧАСНОМУ

У сучасному світі торгівля людьми є одним з найбільш масових порушень прав і свобод людини. Глобалізація в світовому масштабі, зростаюча взаємозалежність та взаємопов’язаність держав, нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих регіонів світу спричинили небачене до цього часу поширення наприкінці XX ст. такого ганебного і антигуманного явища як торгівля людьми.

За неофіційними даними в світі близько 4 млн. осіб щороку переправляються через кордони держав для використання в підневільній праці. В сучасну работоргівлю втягуються навіть держави, які уникнули рабовласницького періоду у своїй історії. Якщо протягом ХIX ст. з Азії і Африки було вивезено 12 млн. рабів, то упродовж останніх 30 років ХХ ст. лише азіатських дівчат та жінок до Європи з метою експлуатації в підневільній праці було переправлено 13 млн.

Для України торгівля людьми в її сучасному розумінні постала наприкінці ХХ ст., зокрема після розпаду СРСР. Сукупність соціально-економічних умов, специфіка географічного положення та справжній “хаос” на українських кордонах призвели до того, що Україна перетворилася в країну-транзит “живого товару”. Особливо загрозливих форм набула торгівля жінками та дітьми.

За інформацією Міжнародної організації з міграції, за останні роки близько 400 тисяч українців виїхали за кордон з метою працевлаштування, з яких понад 100 тисяч жінок потрапили в секс-індустрію країн-реципієнтів.

Торгівля людьми, зокрема жінками та дітьми, –– це добре організований транснаціональний злочинний бізнес, тісно пов’язаний з такими явищами як проституція, наркоманія та порноіндустрія. Сучасні українські діти являють собою приманку для іноземних педофілів, продюсерів порнофільмів, сутенерів, особливо враховуючи те, що за різними оцінками від 100 до 200 тисяч з них - це так звані “діти вулиць”.

Для України проблема торгівлі дітьми, фактично, розпочалася з масового незаконного усиновлення українських дітей іноземними громадянами. Як було встановлено спеціальною слідчою комісією Верховної Ради України, ці дії мали характер завуальованої торгівлі неповнолітніми.

Проблема полягає в тому, що розслідування, та виявлення, таких злочинів - практично неможливе. Транснаціональна злочинність виробила добре відпрацьований механізм здійснення торгівлі людьми, при якому прослідкувати рух “живого товару” надзвичайно важко. Окрім цього, існує високий рівень латентності серед правоохоронних органів нашої держави, що явно не сприяє боротьбі з работоргівлею.

Проте, слід зазначити, що останнім часом намітились певні позитивні зрушення у ставленні до проблеми торгівлі людьми як пересічних громадян, так і представників владних структур. В Україні створено правову базу для боротьби з торгівлею людьми: КК України в ст. 149 встановлює відповідальність за цей вид злочину, розроблено урядову програму щодо запобігання торгівлі жінками і дітьми. До речі, Україна стала третьою державою Європи, поряд з Бельгією і Німеччиною, які на законодавчому рівні визнали торгівлю людьми тяжким злочином.

Водночас масштаби та обсяги работоргівлі в нашій країні продовжують залишатись загрозливими. Однією з причин цього є вкрай складна соціально-економічна ситуація в Україні.

МІФИ ПРО ТОРГІВЛЮ ЛЮДЬМИ

Багато людей знають про проблему торгівлі людьми - з повідомлень у пресі, соціальної реклами на телебаченні, білбордів... Але мало хто усвідомлює її масштаби, а тим більше може припустити, що це станеться саме з ним.

"Українська правда. Життя" з допомогою Представництва Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні та Міжнародного жіночого правозахисного центру "Ла Страда-Україна" визначили 10 найпоширеніших міфів стосовно торгівлі людьми.

Людина - це товар за бартер й гроші. За гривню, рубель, долар, євро, єн... Паразитують люди як ті воші - Такий собі в суспільстві "мертвий ген". Катерина Мирончак, молода поетеса

Міф перший: зі мною такого ніколи не станеться

Існує стереотип, що лише малоосвічені люди можуть стати жертвами торговців людьми. "Зі мною такого не станеться". За статистикою МОМ, 54 % жертв торгівлі людьми мають вищу або неповну вищу освіту."П'ять років тому вербувальники працювали відкрито, по великим містам. Вони просто підходили до людей на вулиці і пропонували роботу за кордоном - розповідає координатор Національної гарячої лінії з питань запобігання торгівлі людьми Ірина Огороднійчук. - Зараз вони перебралися в регіони, де не вистачає інформації".

До того ж сучасні работоргівці стали значно винахідливішими і почали використовувати нові способи вербування. Наприклад, нещодавно на телефон гарячої лінії зателефонував чоловік із Луганська і розповів, що деяка організація запрошує дівчат працювати на Ямайку, прикриваючись іменем Міжнародного жіночого правозахисного центру "Ла Страда", який, власне, і координує Національну гарячу лінію…

Загалом у світі від торгівлі людьми потерпає близько 800 тисяч чоловіків, жінок та дітей щороку. Торгівля людьми - це кримінальна індустрія, яка нині займає третє місце за розмахом і швидкістю зростання.

Міф другий: друзі та родичі не можуть виявитися замішаними в торгівлі людьми

Друзі і родичі - це люди, яким найбільше довіряють. Якщо людина не завжди повірить сумнівному оголошенню у місцевій газеті, то вона схильна вірити словам своїх знайомих. Іноді вербувальники і самі не знають, що вони залучені у сферу торгівлі людьми.

Останнім часом сформовано нову стратегію вербування, коли людину, що пропрацювала деякий час на експлуататора, відпускають за умови, що замість себе вона приведе двох-трьох інших "працівників". Залякані жертви повертаються додому і замість того, щоб сповістити правоохоронні органи, проводять своєрідну рекламну кампанію серед своїх друзів та далеких родичів.

За інформацією МОМ, в Україні 17 % постраждалих були продані в рабство своїми ж друзями, партнерами чи колегами.

Міф третій: потенційні жертви експлуатації знають, що їх може очікувати і готові до цього

Ірина Огороднійчук пригадує випадок, що стався минулого року, коли за телефоном гарячої лінії звернулася молода дівчина.

Її та ще трьох її подруг запрошували танцювати у російському VIP клубі. Уже під час розмови стало зрозуміло, що дівчат запрошують зовсім не танцювати, але як фахівці гарячої лінії не намагалися переконати молоду панянку, вона відмовлялася їм вірити. Проте номери телефонів російських організацій, що займаються захистом постраждалих від торгівлі людьми, все ж взяла.Через тиждень зателефонували з російської організації і попросили забрати дівчат. Потрапивши до так званого "VIP клубу", дівчата були змушені займатися проституцією. У них були вилучені всі документи і особисті речі, обмежена їхня свобода. Дивом одній із них вдалося зателофонувати російській організації і за тиждень дівчат звільнили із сексуального рабства, в яке вони потрапили. По приїзді до Києва, танцівниці були настільки шоковані, що довго не могли наважитися розповісти, що з ними сталося за кордоном. Така ситуація є поширеною, і рожеві окуляри, через які дивляться на роботу за кордоном, часто перетворюються чорну пов'язку на очах у жертви.

Міф четвертий: робота у сусідній Росії є менш ризиковою, ніж у Туреччині

Росія, в очах багатьох українців, досі є "братньою державою", яку навіть важко вважати "закордоном". Відсутність візового режиму, володіння мовою і нібито заможніше життя російських громадян, підштовхує наших співвітчизників погоджуватися на сумнівні пропозиції. Тим не менш, Росія зараз - основна країна призначення для українських жертв. На її територію припадає 37% потерпілих.

Друге місце займає сусідня Польща (20%). Щоправда підписання договору про легальне працевлаштування між Україною і Польщею дає надію на зменшення ризику потрапляння до тенет работоргівців, але лише за умови, якщо майбутній працівник ретельно перевіряє діяльність фірми і всі необхідні документи (наприклад, ліцензію, копію дозволу на працевлаштування громадян України, трудовий договір зрозумілою мовою тощо).

На третьому місці - Туреччина.

Міф п'ятий: торгівля людьми обов'язково включає перетин державного кордону

Не обов'язково їхати за кордон, щоб впасти в залежність від експлуататора. За статистикою МОМ, 4% постраждалих від торгівлі людьми потрапили у рабство у межах України. Найбільше від цієї проблеми страждають діти - одна з найбільш уразливих верств населення. Для того, аби потрапити у неволю, їм не потрібно перетинати кордон - пройдіться лише вулицями вашого міста і зверніть увагу на дітей-жебраків... А восени минулого року у Чернівецькій області було затримано групу сутенерів, які направляли дівчат до Києва займатися проституцією. Вербувальники ходили по барам і нічним клубам Чернівців, знайомилися з дівчатами і пропонували їм хорошу роботу по догляду за дітьми у Києві, обіцяючи непогані гроші. Найбільшу увагу вони звертали на неповнолітніх дівчат із інтернатів або неблагополучних сімей. У столиці дівчат селили разом з охоронцем на орендованій квартирі і машиною відвозили до клієнтів, знущаючись за будь-яку провинність, піддаючи дівчат залякуванню і тортурам. Троє із п'яти дівчат, що стали жертвами сексуального рабства, були неповнолітніми.

Міф шостий: у рабство потрапляють лише жінки задля сексуальної експлуатації

За статистичними даними МОМ, з 820 випадків торгівлі людьми, 625 постраждалих особи були жінками, і 195 чоловіками. 24% чоловіків - це досить великий показник, адже чоловіки менш схильні шукати допомоги, ніж жінки: вони вважають себе сильними і здатними захистити себе, тому пункт перший "зі мною такого не станеться" стосується їх у першу чергу. Багато тих, хто постраждав від сексуальної експлуатації не усвідомлюють себе як жертв злочину і вважають, що їм просто не пощастило із працедавцем!

Більшість чоловіків була залучена до трудової експлуатації, але траплялися випадки залучення до жебрацтва, сексуальної експлуатації, вербовки військовими в гарячі точки і торгівлі органами. Олександр зі Львова нелегально виїхав до Іспанії разом з дружиною і працював там на будівництві. Одного разу він упав з драбини і сильно забився. Звичайно, ніякої страховки у нього не було, а працедавець умив руки. Коли чоловік повернувся зі шпиталю, виявилося, що у Олександра вирізали нирку. Це ніяк не в'язалося з висновком лікарів про струс мозку і незначну гематому. Винних шукають до цього часу.

Міф сьомий: довести вину і покарати торгівців людьми неможливо

Торгівля людьми - це кримінальний злочин, що в Україні, як і у багатьох країнах світу, карається ув'язненням від 5 до 15 років із конфіскацією майна. А у деяких державах, наприклад США та Канаді, - довічним ув'язненням.

Серед них є успішні історії покарання злочинів, як історія Дарини. Родичка 15-літньої Дарини (ім'я змінено), мати якої зловживала алкоголем, переконала дівчинку поїхати хатньою робітницею до Туреччини. У Стамбулі злочинниця передала дівчинку до рук сутенерки, яка, забравши всі документи, тримала Дарину під наглядом. Вона відвозила її до клієнтів, а за спроби втекти чи украсти документи, сутенерка знущалася над нею, била і топила у воді. Над Дариною зжалився коханець сутенерки і допоміг їй втекти. По приїзді додому, Дарина розповіла все своїй бабусі, і вони разом звернулися у міліцію. Слідство тривало близько чотирьох місяців. В результаті родичка Дарини була засуджена до 5 років позбавлення волі та виплати грошової компенсації в розмірі 10 000 гривень, а Дарина була направлена для отримання соціальної допомоги до місцевої громадської організації, яка опікується постраждалими від торгівлі людьми. Вона отримала реінтеграційну допомогу, включаючи супровід психолога, адвоката, соціального працівника. Нині дівчина працює, отримуючи компенсаційні витрати. Проте не всі постраждалі від торгівлі людьми такі сміливі, як Дарина. Більшість намагається забути, що з ними сталося, вони бояться або ж морально не витримують затяжного судового процесу.

Міф восьмий: торгівля людьми обов'язково включає застосування сили

"Постраждалим обіцяють, що їх випустять після того, як вони відпрацюють "борг", який лише росте. Людина вірить і працює, працює... Або, наприклад, якщо постраждала особа з невеликого села, де всі одне одного знають, експлуататори можуть застосовувати метод залякування: мовляв, якщо ти не зробиш того, що тобі кажуть, ми розвісимо твоє оголене фото по всьому селу", - розповідає Ганна Антонова, співробітник Програми протидії торгівлі людьми МОМ в Україні. Нині деякі торгівці людьми тримають своїх "працівників" лише до кінця терміну закінчення візи, відправляють додому для її поновлення, а потім, внаслідок залякувань або боргової залежності, змушують їх повертатися. Інколи жертвам приплачують якийсь мізер, через що вони починають відчувати себе причетними. Моральний тиск, залякування, погрози вчинити шкоду рідним, вилучення документів, використання психотропних речовин складають неповний перелік різноманітних засобів впливу на жертву. А сила застосовується в останню чергу - кажуть фахівці.

Міф дев'ятий: потерпілим від торгівлі людьми ніхто не допомагає

Принаймні тридцять громадських організацій по всій Україні допомагають постраждалим від торгівлі людьми, надаючи медичну, психологічну та юридичну допомогу. В громадських організаціях працюють справді небайдужі люди, жертвам забезпечується конфіденційність і безоплатність послуг.

· З 2002, за підтримки МОМ, було засновано Медичний Реабілітаційний Центр, а також 5 притулків для постраждалих від торгівлі людьми у регіонах. 91% потерпілих після проходження курсу реінтеграції були працевлаштовані або повернулись до навчання, і лише 2% виїхали за кордон з різних причин.

· У рамках реінтеграції потерпілих було ініційовано програму навчання мікро-підприємництву, за якою потерпілі отримали можливість започаткувати більше ніж 79 власних підприємств.

· Національна гаряча лінія надає консультації з питань попередження торгівлі людьми, включаючи допомогу жертвам, інформацію з безпечного працевлаштування за кордоном, перевірку фірм-посередників тощо.

· Номери гарячої лінії: 8 800 500 22 50 або 8 800 505 50 10 (зі стаціонарного телефона), 527 з мобільного Білайн, Київстар, Лайф, або МТС.

· Всі дзвінки на ці номери у межах України безкоштовні.

Довідка:

"Торгівля людьми" означає найм, перевезення, переміщення, приховування або прийняття осіб, використовуючи погрози або силу чи інші форми примусу, насильницького викрадення, обману, шахрайства, зловживання владою або безпорадним станом або отриманням плати чи вигоди для досягнення згоди особи, що має владу над іншою, з метою експлуатації. Експлуатація включає в себе як мінімум примушення інших до проституції або інші форми статевої експлуатації, примусову працю чи послуги, рабство та діяльність подібну до рабства, поневолення або видалення внутрішніх органів.

Генеральна Асамблея ООН, 2001 "Протокол про протидію і запобігання торгівлі людьми" Інформація взята з сайту: life.pravda.com.ua›problem/499d2a1cc19f8/

БОРОТЬБА З ТОРГІВЛЕЮ ЛЮДЬМИ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ ТА МІЖНАРОДНОМУ РІВНЯХ

Започаткування ефективного міжнародного механізму було закладено у 1949 році Генеральною Асамблейою ООН шляхом прийняття Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами, яка набрала чинності в Україні 15 лютого 1955 року.

Сучасним міжнародно-правовим документом щодо протидії торгівлі людьми є Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності та Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює її. У грудні 2000 року в м. Палермо (Італія) Україна, спільно з іншими 124 країнами світу, підписала ці міжнародні документи і ратифікувала 4 лютого 2004 року на сесії Верховної Ради України.

Правоохоронні органи України зіткнулись зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми на початку 90-х років минулого століття. Україна намагається якомога активніше залучатися у процес міжнародного співробітництва у сфері боротьби з торгівлею людьми, а також до загальної боротьби з міжнародною організованою злочинністю. Слід відзначити, що Україна (як на міжнародному, так і на національному рівні) застосовує багатовекторний підхід до проблеми боротьби з торгівлею жінками. Як правило, це проявляється у поєднанні стратегій боротьби з торгівлею жінками як такою, боротьби з нелегальною міграцією та боротьби із міжнародною організованою злочинністю. З метою посилення боротьби з цим видом транснаціональної організованої злочинності, у березні 1998 року Верховна Рада України приймає Закон "Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України”, у зв’язку з яким, Кримінальний кодекс України було доповнено статтею, яка передбачала покарання  за торгівлю людьми (ст.124-1 КК України). У квітні 2001 року Верховна Рада України приймає новий Кримінальний Кодекс України, який набув чинності з 1 вересня 2001 року, до складу якого увійшла стаття 149 "Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини”.

У 1999 році створено Координаційну Раду по боротьбі з торгівлею жінками та дітьми при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.

У 2000 році в структурі Департаменту карного розшуку МВС України та в обласних управліннях внутрішніх справ  створено спеціалізовані підрозділи по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми.

Указом  Президента України  від 18.02.2002 року №143 "Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”  визначено, що боротьба з торгівлею людьми є одним із пріоритетних напрямків діяльності  правоохоронних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 року №410 затверджено Державну програму протидії торгівлі людьми на період до 2010 р.

З метою ефективного попередження  торгівлі людьми в Україні успішно діють ряд міжнародних організацій та мережа  громадських об’єднань.

Зокрема, було завершено роботу над договорами з Лівією про правові відносини і взаємну правову допомогу в цивільних і кримінальних справах; з Таїландом про правову допомогу у кримінальних справах; з Російською Федерацією, Білорусією, Туркменистаном і Бразилією про передачу засуджених осіб; з Єгиптом та Індією про правові відносини і правову допомогу в цивільних справах.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

Наша країна плідно працює для запобігання торгівлею людьми. Але ми самі повинні бути уважними та обережними.

А для тих, хто мріє отримати гарну роботу за кордоном, слід звернути увагу на наступну інформацію: торгівці людьми діють через агенції з працевлаштування, фірми шоу-бізнесу та служби знайомств. Також вони розміщують брехливі оголошення в газетах та на стендах, звертаються з пропозиціями просто на вулиці, допомагають матеріально, щоб затягнути людину в боргову кабалу. Часто торгівцями живим товаром виявляються добрі знайомі чи друзі, причому значний відсоток серед них – жінки. Найчастішими формами експлуатації є нелегальна секс-індустрія, примусова праця, сурогатне материнство, втягнення в злочинну діяльність та примусове донорство. Пам’ятайте, що жертвами стають як жінки, так і чоловіки, а також неповнолітні діти.

Якщо Ви або Ваші знайомі вирішили поїхати за кордон, пам'ятайте наступні рекомендації:

1. Ніколи нікому у жодному разі, окрім офіційних службовців, не віддавайте свої ідентифікаційні документи ! Завжди отримуйте та сплачуйте за свій закордонний паспорт, візи та проїзні документи самі. Це врятує Вас від боргової кабали та стане на перешкоді торгівцям людьми використати Ваші документи для вчинення інших злочинів.

2. Обов'язково візьміть із собою копію внутрішнього та закордонного паспортів. В разі необхідності ці копії можуть спростити процедуру отримання документів на повернення в Україну.

3. Ви можете отримати додаткову інформацію, зателефонувавши до громадських організацій, що протидіють торгівлі людьми в Україні.

4. Переговори про працевлаштування за кордоном, навчання, туристичні подорожі чи шлюб не ведіть наодинці з агентом. Запросіть взяти участь у переговорах свою довірену особу, члена сім'ї чи близьку людину. Перевірте, чи має агент або фірма ліцензію на посередництво у працевлаштуванні за кордоном. Таку інформацію можна перевірити в Державному центрі зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України за телефоном 8-044-289-50-97 щоденно після 17:00.

5. З метою працевлаштування за кордоном необхідно укласти трудовий договір зрозумілою для вас мовою. Такий договір оформляють у двох примірниках, один з яких залишається у Вас.

6. Якщо Ви їдете за кордон законно працювати, необхідно отримати робочу візу. Туристична або гостьова віза не дає права на роботу. Ви можете стикнутися з нелегальним становищем, експлуатацією та принизливою депортацією із країни.

7. Термін законного перебування на території іноземної держави вказаний у візі. Не користуйтесь послугами незнайомців, які пропонують послуги щодо подовження цього терміну.

8. Залиште своїм родичам та друзям декілька копій наступних документів: внутрішнього паспорту України, закордонного паспорту, візи, контракту, свідоцтва про народження, проїзних документів та фотографії. До того ж, повідомте їм телефонні номери свого роботодавця, своїх друзів за кордоном, консульства (посольства) України та місця потенційного проживання.

9. Якщо за кордоном Ви потрапили у важку ситуацію, зверніться по допомогу до посольства або консульства України в країні перебування або зателефонуйте до Міністерства закордонних справ України.

Медіація (англ. mediation – посередництво) — вид альтернативного врегулювання спорів, метод вирішення спорів із залученням посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації і проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони самі змогли обрати той варіант рішення, який би задовольняв інтереси і потреби усіх учасників конфлікту.

На відміну від формального судового чи господарського процесу, під час медіації сторони доходять згоди самі —медіатор не приймає рішення за них.

Процес медіації складається з етапів, кожен з яких має свою мету і зміст.

Для успішного проведення медіації необхідно, щоб перехід до наступного етапу відбувався після того, як буде досягнено всі цілі на попередньому.

Етап 1. Підготовка до медіації

Підготовка є вирішальним етапом у процесі медіації. Часто учасники медіації відразу перестрибують до розв’язання проблеми: «Я не хочу витрачати час на формальності. Я просто хочу сісти разом з іншою стороною і поставити крапки над «і». Я не думаю, що вся ця справа забере більше години». Медіатор має вистояти перед спокусою погодитися на такий підхід. На відміну від інших форм розв’язання суперечок, успішні результати медіації більшою мірою залежать від поетапного слідування процесу.

На цьому етапі медіатор має можливість закласти міцний фундамент для успішної медіації. Етап підготовки до спільної зустрічі передбачає роботу з двома важливими компонентами: налагодження контактів зі сторонами та організації простору для проведення медіації.

Медіатор попередньо розмовляє з кожним учасником конфлікту окремо. Така розмова проводиться з тим, щоб:

  • проінформувати учасників про процедуру медіації, роль медіатора і учасників в ній та отримати згоду на участь у медіації;

  • пояснити принципи і правила медіації та отримати згоду сторін дотримуватися цих правил;

  • упевнитися, що час, призначений для зустрічі, зручний для всіх;

  • відповісти на питання учасників конфлікту.

Перед проведенням медіації необхідно підготувати приміщення до спільної зустрічі: розставити стільці (найкраще – колом), принести всі необхідні для роботи документи та письмове приладдя тощо.

Етап 2. Вступна частина медіації (вступне слово медіатора)

Перший контакт

Медіатор використовує перший особистий контакт із сторонами для встановлення довіри та атмосфери безпеки. З цією метою можна зустріти учасників біля дверей та запропонувати їм місця за столом переговорів. Варто звернути увагу на те, щоб сторони не сиділи строго одна напроти іншої – це спонукатиме їх продовжувати суперечку.
Після цього медіатору доречно представитися, уточнити, як краще звертатися до кожного з учасників конфлікту та занотувати їх імена.

Опис процедури медіації та її принципів

Опис процедури повинен починатися з визначення мети зустрічі, а саме: допомогти учасникам віднайти взаємоприйнятне розв’язання їхньої суперечки чи проблеми.

Крім цього, необхідно розповісти про послідовність зустрічі, що допоможе учасникам зорієнтуватися у процесі і дозволить зняти зайву напругу, пов’язану із нерозумінням процедури медіації. Таким чином, учасникам необхідно сказати, що:

  • кожен з учасників матиме можливість описати своє бачення конфліктної ситуації;

  • кожен зможе висловитися стосовно того, як можна розв’язати конфлікту ситуацію;

  • усі варіанти рішення будуть детально обговорені й учасники оберуть тільки той варіант розв’язання конфлікту, який влаштовуватиме їх обох;

  • за результатами зустрічі буде підписано угоду про домовленість учасників.

Окрім того, можна зазначити, що медіатор може поспілкуватися зі сторонами тет-а-тет (у такому разі кожному учасникові має бути приділено однакову кількість часу). Ініціатива індивідуальних розмов може бути запропонована як медіатором, так і учасниками.

Особливість процедури медіації визначається її принципами – добровільність, розподіл відповідальності, нейтральність та безпристрасність, конфіденційність.

Важливим на початку зустрічі є чітке окреслення ролі медіатора та самих учасників. Зокрема, необхідно наголосити, що задача ведучого – допомагати сторонам вести переговори, а не вирішувати, хто з них правий, а хто винуватий, і не радити, що треба зробити, щоб вирішити їхні проблеми. Медіатор слідкує за процедурою зустрічі, сприяє створенню і збереженню безпечного, передбачуваного і продуктивного перебігу перемов. Натомість учасники самі визначають ключову проблему, спільно пропонують і обговорюють варіанти рішення ситуації та є відповідальними за вирішення свого конфлікту.

Правила медіації

Успіх медіації багато в чому залежить від стилю спілкування, який обирають учасники конфлікту. Тому  доречно звернути увагу сторін на той факт, що взаємні образи і погрози не дозволять спілкуватися продуктивно. Натомість дотримання правил поваги один до одного та співпраця є запорукою розв’язання конфлікту з урахуванням інтересів учасників. Тому у вступному слові варто запропонувати сторонам деякі правила спілкування, які дозволять провести переговори конструктивно, наприклад:

  • Коли один говорить, інші його слухають.

  • Кожна зі сторін поводиться ввічливо.

  • Учасники не перебивають один одного.

  • Учасники не ображають один одного.

Для зручності, правила можна записати на дошку та звертатися до них у разі потреби.

Питання сторін, підписання Згоди на участь у процедурі медіації

Перш ніж безпосередньо перейти до обговорення змісту конфліктної ситуації, необхідно переконатися, що сторони розуміють суть процедури, її принципи та погоджуються дотримуватися правил і брати участь у медіації. Для цього медіатор запитує учасників, чи все, з того що він сказав про медіацію, їм зрозуміло і чи є у них питання стосовно перебігу спільної зустрічі. Якщо учасники мають питання, медіатор пояснює незрозумілі моменти ще раз, якщо ні – пропонує сторонам підписати Згоду на участь у медіації.

Форма угоди може варіюватись, однак вона завжди переслідує три важливі завдання. По-перше, сторони, підписуючи угоду, досягають першого порозуміння між собою. По-друге, здійснюючи ритуал підписання форми, кожна сторона реально підтверджує намір продовжувати медіацію. Зрештою, сторони також визнають конкретні вимоги, зазначені в документі.

Етап 3. Розповіді сторін

Даний етап починається з прохання медіатора описати конфлікту ситуацію, пояснити, що сталося. Медіатор може звернутися до одного з учасників або запропонувати сторонам визначитися, хто розпочинатиме розповідь. Завдання цього етапу є надати сторонам можливість висловитися стосовно конфліктної ситуації і їх ставлення до неї. Важливо, перш ніж перейти до вирішення конфлікту, детально визначити і узгодити між сторонами суть проблеми та ключові моменти, що потребують розв’язання. Якщо даний етап буде пропущено або не буде сформульовано основних питань для обговорення, існує ризик, що подальший процес переговорів затягнеться у часі або, у гіршому випадку, конфлікт не матиме перспективи бути врегульованим.

Значну увагу на даному етапі необхідно приділяти роботі із емоціями та переживаннями сторін стосовно конфліктної ситуації та тих наслідків, до яких вона призвела.

Важливість цього етапу також полягає у тому, що він є базовим у побудові діалогу між сторонами, оскільки вони є основними суб’єктами комунікації, а роль медіатора полягає виключно у полегшенні процесу спілкування між учасниками. Для ефективної роботи медіатора в нагоді стануть навички активного слухання.

Етап «Розповіді сторін» закінчується лише тоді, коли повністю визначені всі проблеми та інтереси, зазначені сторонами, і сторони повністю задоволені цими результатами.

Етап 4. Розв’язання проблеми

Завдання цього етапу – визначити шляхи розв’язання проблеми та знайти варіант, який задовольнить обидві сторони конфлікту. Для цього медіатор повинен допомогти сторонам:

  • Визначити, які питання потрібно розв’язати в першу чергу, щоб створити основу для наступних рішень.

  • Розглянути питання від найважливіших до менш суттєвих, коли атмосфера не надто напружена. Коли напруженість значна, обирати першими до опрацювання найлегші пункти.

Важливим елементом етапу  розв’язання проблеми є визначення переліку проблем. Варто пам’ятати, що сторони повинні спочатку дійти порозуміння у визначенні проблем, а потім намагатися розробити рішення. Не варто одразу «зациклюватись» на якомусь одному варіанті розв’язання. Перед прийняттям рішення напрацюйте різноманітні можливості – для цього можна використати метод «мозкового штурму». Оцінювати можливі варіанти вирішення ситуації доречно тільки тоді, коли було запропоновано декілька. Обговорення шляхів розв’язання конфлікту передбачає визначення переваг і недоліків кожного із запропонованих варіантів. Крім того доречно визначити реалістичність виконання зазначених способів виходу з конфліктної ситуації для обох учасників, адже від цього залежить майбутній успіх «відновлення» стосунків. Також варто обговорити до яких наслідків приведе виконання того чи іншого плану для сторін. Наслідки можуть торкатися фінансових справ, часу, стосунків із друзями, родиною, самооцінки тощо. Наприкінці доречно допомогти сторонам визначити справедливі критерії, якими вони керуватимуться у прийнятті рішень.

Оскільки етап розв’язання проблеми, зазвичай,  передбачає більшу самостійність сторін щодо прямого спілкування, медіатори слідкують за дотриманням принципів медіації, з цією метою вони:

  • Нагадують сторонам про правило не перебивати один одного.

  • Заохочують пряму дискусію між сторонами, якщо відчуває готовність сторін.

  • Використовують перефразування для полегшення спілкування між сторонами та спрямування процесу обговорення.

Етап 5. Укладання та підписання угоди

Останній етап процедури медіації присвячено підписанню документа, який офіційно закріплює досягнуте протягом попереднього етапу порозуміння. Порозуміння саме по собі – це завжди добре, однак, допоки воно залишається словесною декларацією, немає впевненості, що сторони дійсно порозумілися як конкретно (до деталей) вони будуть виконувати спільний план виходу з конфліктної ситуації. Хоча, треба сказати, в практичній діяльності не бракує випадків укладання між сторонами усної угоди, яка, одначе, завжди має значно нижчий статус (особливо для школярів) у письмовою угодою.

Медіатор на етапі укладання угоди допомагає сторонам:

  • Детально визначити рішення (шлях розв’язання) кожної із зазначених сторонами проблем, які виникли у результаті конфлікту.

  • Перевірити домовленості на реалістичність (спроможність сторін виконати зазначений об’єм робіт у визначені терміни).

  • Підготувати учасників суперечки презентувати досягнуту ними угоду третім сторонам (батькам, завучу, психологу та іншим), у випадку, якщо є така потреба.

  • Визначити майбутні відносини (взаємодію, комунікацію) учасників суперечки.

За результатами обговорення медіатор може підготувати текст угоди, постійно уточнюючи зміст формулювань у учасників. Важливо пам’ятати, що медіатор не може наполягати на внесенні якихось пунктів, його завдання – допомогти сторонам сформулювати власні домовленості у такий спосіб, щоб угода була реалістичною. Після узгодження усіх пунктів угоди, учасники ознайомлюються з її текстом та підписують. Зазвичай, угоду підписують у двох примірниках – по одному для кожної із сторін.

Таким чином, угода повинна містити чіткий план виходу з конфліктної ситуації з вказаними часовими рамками та розподілом відповідальності між учасниками конфлікту. Формулювання угоди повинні бути чіткими та зрозумілими учасникам, а також мати стверджувальну, позитивну форму викладу.

 

ВІЛ-інфекція та СНІД

Традиційно 1 грудня увесь світ відзначає Міжнародний день порозуміння з ВІЛ-інфікованими в ім’я соціальної терпимості та розширення обміну інформацією про пандемію, що швидкими темпами розповсюджується по усіх регіонах земної кулі.
 

Що  ж таке ВІЛ-інфекція та СНІД

ВІЛ - вірус імунодефіциту людини, а СНІД - комплексна реакція організму на інфекцію, яка розвивається. Заражаються ВІЛ-інфекцією, від якої не існує ні вакцини, ні ліків. Потрапляючи в організм, ДНК віруси входить у контакт із ДНК клітинами-господаря. Коли імунна система організму починає виробляти антитіла, вірус тут же генетично змінюється. До того ж, його складно «зловити», так як він «ховається» у внутрішньоклітинному просторі, переходячи в латентну форму.

ВІЛ - це початкове захворювання, а СНІД - заключна стадія ВІЛ-інфекції. З ВІЛ людина може прожити в середньому 9-10 років із моменту зараження. Поступово його імунна система слабшає і не може боротися із захворюваннями. Якщо ставлять діагноз СНІД, то тривалість життя від 2-6 місяців (усе залежить від самого організму).

Симптоми захворювання на СНІД

Захворювання небезпечне тим, що з моменту інфікування до появи перших явних симптомів може пройти не один рік. На стадії, коли ще немає симптомів, захворювання можна виявити за допомогою аналізу крові.

Виділяють 5 стадій СНІДу:

  1. Через 2-3 місяці після зараження може відбутися різке підвищення температури, головний біль, збільшення лімфовузлів і поява висипу на тілі. Цей симптом часто можна сплутати з симптомами інших захворювань. Але варто знати, що триває він приблизно 3 тижні. У будь-якому випадку рекомендується звернутися до лікаря.

  2. Потім настає період носія вірусу, коли СНІД протікає безсимптомно. Можуть бути незначні симптоми, наприклад, збільшення лімфовузлів. Цей період небезпечний тим, що може тривати до 10 років. Людина не знає про нього, а захворювання руйнує організм.

  3. Далі стадія, яка характеризується сильним збільшенням лімфатичних вузлів (триває приблизно 3 місяці).

  4. Далі настає стадія, коли симптоми СНІДу яскраво виражені: хворий різко втрачає вагу, з'являється сильний кашель, що не припиняється, діарея.

  5. Наступна стадія - це погіршення симптомів четвертої стадії, що в кінцевому підсумку призводить до летального результату

Як передається ВІЛ-інфекція і яка профілактика?

  • Вірус міститься практично у всіх біологічних рідинах людини: крові, слині, спермі, вагінальному секреті, передсіменній рідині, грудному молоці і т.д. Зараження відбудеться у тому випадку, якщо вони потраплять або у кров людини, або на пошкоджені слизові.

  • Незахищений статевий контакт. Саме тому необхідно користуватися презервативом під час сексу. Навіть якщо ви довіряєте партнеру, він не може і сам знати, що хворий. Дуже важливо розповісти про важливість захищеного сексу дітям і підліткам.

  • Вірус може передатися і при оральному сексі, якщо в роті є виразки.

  • Повторне використання ін'єкційного обладнання після людини, хворого на СНІД, а також нестерильних інструментів. Якщо ви прийшли в салон краси, щоб зробити пірсинг чи тату, не соромтеся поцікавитися, якими інструментами вам будуть це робити, попросіть показати, як інструменти стерилізуються. Якщо можна, принесіть свій одноразовий інструмент для виконання тих чи інших косметичних процедур. Це стосується і манікюру, педикюру і т.д. Дітям поясніть, що ні в якому разі не можна на вулиці піднімати шприци та інші предмети, що колють, що вони можуть бути небезпечні.

  • Недотримання елементарних правил особистої гігієни. Є речі, які суто індивідуальні. Це - зубні щітки, приладдя для гоління - предмети, на яких можуть бути залишки крові хворої людини.

  • Вірус може передаватися від матері до дитини під час вагітності, пологів і годівлі грудьми.

  • ВІЛ не передається через побутовий контакт, наприклад, при рукостисканні, спільному використанні ванної, у громадському транспорті або через поцілунок. АЛЕ! Якщо стався контакт крові інфікованого і здорової людини, то можливе зараження. Наприклад, у хворого на СНІД мають рани в роті і здорової людини теж. Вони (рани) - це доступ для вселення ВІЛ-інфекції.

Ігроманія: міф чи реальність?

Про наркотичну та алкогольну залежність ми вже наслухались доволі. Проте в еру новітніх технологій виникла іще одна, не менш небезпечна хвороба – залежність від комп’ютера.

Із створенням комп’ютера наше життя докорінно змінилося. Колись звичайний комп’ютер займав цілу кімнату – тепер є такі, які легко заховати у кишені. «Диво техніки» могли купити не всі – зараз його може дозволити собі середньостатистична сім’я. Сьогодні комп’ютер керує складними процесами на виробництві, переказами багатомільярдних сум, запуском ядерних ракет. Комп’ютер став супутником нашого життя. А ще його можна використовувати і як розвагу – можна грати в ігри! У сучасному суспільстві виникло нове поняття – «геймер» (від англ. «game» – гра). Основним заняттям «геймера» є гра в комп’ютерні ігри.

Всі сучасні комп’ютерні ігри поділяються на рольові (RPG – Role Playing Game) та нерольові. З точки зору психології, найбільшу небезпеку для психіки людини становлять саме рольові ігри, адже вони мають особливість – у рольову гру гравець «занурюється» глибше, ніж у нерольову, і повністю присвячує себе віртуальному світові. Психологи встановили, що RPG-ігри здатні викликати залежність, яка є подібною до наркоманії та алкоголізму. Залежність виникає доволі швидко – вже через півтора року, і протікає у три стадії. Перша стадія називається легким захопленням. Виникає вона вже після того, як користувач пограв у гру декілька разів і відчув особливість віртуального світу: графіку, звук, факт імітації реального життя чи фантастичних сюжетів. Стадія захоплення проявляється тоді, коли гравець відчуває постійне бажання «втекти» від реального світу у віртуальний. І з часом виникає сама залежність – у «геймера» відбувається переоцінка моральних цінностей. Якщо гравець протягом якогось часу не отримує «порцію задоволення» від гри, він починає відчувати дискомфорт, невпевненість у собі, навіть можливі приступи депресії.

Однак і нерольові комп’ютерні ігри не є повністю безпечними для психіки гравця, адже всі вони мотивуються азартом – гравець, щоб перемогти, повинен пройти усі місії або набрати більше очок. Також у нерольових комп’ютерних іграх нерідко присутні елементи жорстокості, якої і так вистачає у нашому житті. Телебачення робить нас спостерігачами жорстокості, а комп’ютерні ігри – учасниками, крім того, дитина дивиться телевізор лише декілька годин, а на проходження звичайної відеогри може витратити до 100 годин.

Комп’ютерна гра легко задовольняє потреби підлітка, адже можна почувати себе героєм, втекти від проблем, стати ідеальним. Однак це лише омана, ілюзія, не більше, ніж самообман. Часто «геймерами» стають люди, у яких не склалося особисте життя або присутня невпевненість у собі та своїх силах. Однак, витрачаючи свій час на «розвиток себе» у грі, вони деградують у реальності».

Дослідження японських вчених довели, що всі комп’ютерні ігри стимулюють лише ті частини головного мозку, які відповідають за зір та пересування. Натомість, не розвиваються лобові долі мозку, що відповідають за поведінку, пам’ять, емоції, навчання.

Окрім шкоди для психіки, комп’ютерні ігри негативно впливають і на фізичне здоров’я. Дитина веде малорухомий спосіб життя, адже в основному проводить весь свій вільний час, сидячи за комп’ютером. Замість того, щоб «традиційно» займатися спортом, наприклад, футболом, перевага віддається симуляторові «FIFA». Також, безпосередній вплив чиниться на зір. «Навіть для дорослої людини, яка хоче зберегти свій зір, як зазначають лікарі-офтальмологи, доречно перебувати за монітором не більше, як 1,5 години. Потім потрібно обов’язково зробити перерву. Дітям взагалі рекомендовано проводити не більше 45 хвилин, підліткам — двічі по 45 хвилин на день». Розумієте, що такі норми навряд чи дотримуються. Ще однією проблемою є небезпечне випромінювання. Монітор є джерелом різного роду випромінювань, найнебезпечнішим є гамма-випромінювання. Як відомо, найбільше цього випромінювання дає задня панель дисплея. Удома зазвичай його «відводять» до стіни, однак нерідко у офісах та комп’ютерних клубах для того, щоб використовувати приміщення «по максимуму», комп’ютери ставлять впритул один до одного задніми панелями. Користувачі буквально «розстрілюють» один одного небезпечним випромінюванням».

Сьогодні без комп’ютера важко уявити будь-яку сферу людського життя. Однак, його потрібно використовувати лише тоді, коли це справді потрібно, а не проводити біля монітора весь свій вільний час.

Отже проблема є. Суспільство не звертає на це належну увагу. А комп’ютер продовжує заманювати у віртуальний світ все більше і більше людей, роблячи їх залежними. Ну чим не сюжет для фантастичного фільму про те, як комп’ютер зробив людей своїми рабами?!