Поради батькам

1. Заповіді батьківства

2. Кілька порад батькам замкнутих дітей

3. Насильство в сім’ї

4. Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей

5. Зовнішнє Незалежне Оцінювання та Державна Підсумкова Атестація – ситуація тривожна, але безпечна

6. Що у наших дітей може викликати агресивні почуття і дії наших дітей (на думку відомого психолога Ю.Б. Гіппенрейтер)

                   

                                                            Заповіді батьківства

                                                                         Правил про те, як виховувати дитину, придатних на всі                                                                                  випадки життя, не існує. Усі діти різні. Кожна дитина унікальна,                                                                      унікальні і наші з нею стосунки. Але є речі, які протипоказані                                                                          при спілкуванні з будь-якою дитиною без винятку. Мова йде про                                                                      те, чого батькам робити не можна.

Якщо ми хочемо виховати людину, якій притаманна самодисципліна, нам треба в першу чергу розвивати її самосвідомість, прагнути до того, щоб у дитини сформувався позитивний образ самої себе, і уникати всього, що руйнує цей позитивний образ.

 Що гріха таїти, навіть найтерплячіші батьки час від часу в "засмучених почуттях" все ж користуються недозволеними заходами, але нерідко до них вдаються просто через незнання.

Не принижуй дитину!

 Ми іноді запросто можемо сказати дитині: "А краще ти нічого не міг придумати? У тебе взагалі голова на плечах є?" і так далі. Всякий раз, коли ми вимовляємо що-небудь подібне, ми руйнуємо позитивний образ сина чи доньки.

 Не погрожуй!

 "Якщо ти ще раз зробиш - ти у мене отримаєш!", "Якщо ти ще раз стукнеш братика, я тебе. . . " Кожен раз, коли ми так говоримо, ми вчимо дитину боятися і ненавидіти нас. Загрози зовсім марні - вони не покращують поведінки.

 Не вимагати обіцянок!

 Добре знайоме: дитина завинила, а мама їй каже: "Пообіцяй, що більше ніколи-ніколи так робити не будеш" - і отримує, звичайно, обіцянку. А через півгодини дитина повторює свою витівку. Мама ображена і засмучена: "Ти ж обіцяв!" Вона просто не знає, що обіцянка нічого не означає для дитини. Дитина живе тільки в сьогоденні. Якщо вона чутлива і совісна, то вимагання обіцянок буде розвивати в неї почуття провини, якщо ж дитина не чутлива, це тільки навчить її цинізму: слово - це одне, а справа - зовсім інше.

 Уникайте гіперопіки!

 Зайва опіка привчає дитину до думки, що сама вона нічого робити не може. Багато батьків не можуть оцінити можливостей дітей що-небудь робити самостійно. Прийміть як девіз: "Ніколи не роби за дитину те, що вона може зробити сама".

 Не вимагай негайної покори!

 Уявіть, що чоловік говорить вам: "Олена, кинь все і цю ж хвилину приготуй мені кави". Як вам це сподобається? Точно так само вашій дитині не подобається, коли від неї вимагають, щоб вана негайно залишила своє заняття, краще попередити її заздалегідь: "Хвилин через десять будемо обідати", тоді ми цілком можемо дозволити їй побурчати трохи: "Ой, мам! Я ще пограю". Сліпе беззастережне підпорядкування характерно для маріонетки, але воно не сприяє формуванню незалежної, самостійної людини.

Не потурай дитині!

Мова про вседозволеність. Діти відразу відчують, що батьки бояться бути твердими, коли вони переступають межі дозволеного, бояться сказати їм "ні". Це вселяє в них впевненість, що всі правила гумові - варто трішки натиснути, і вони розтягнуться. Таке може спрацьовувати в рамках сім'ї, але за її межами дитину чекають гіркі розчарування. Потурати дитині означає позбавляти її можливості пристосованою до життя людиною.

Не вимагай того, що не відповідає віку дитини!

Якщо ви чекаєте від свого шістнадцятирічного сина, щоб він слухався, як п'ятирічний, то цим ви провокуєте у нього неприязнь до вас.

Не моралізуй і не говори дуже багато!

Кожного дня тисячі слів осуду вихлюпуються на наших дітей. Якщо всі їх записати на магнітофон і прокрутити мамам, вони будуть вражені. Чого тільки вони не говорять своїм дітям! Загрози, насмішки, бурчання, цілі лекції про мораль. . . Під впливом словесного потоку дитина "відключається". Це для неї єдиний спосіб захисту і вона швидко його освоює. А оскільки відключитися повністю вона не може, то відчуває почуття провини, а це розвиває негативну самооцінку. Всі "моралі" зрештою для дитини зводяться до таких схем: "Те, що ти зробив, - це погано. Ти поганий, тому що це зробив. Як ти міг так вчинити після всього хорошого, що мама зробила для тебе?"

 

              Шановні батьки! Пам’ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене, будь ласка, мистецтва слухати й бути людиною.

-        У моїх очах світ має інший вигляд, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені, що, коли, чому кожен із нас у ньому має робити.

-      Мої почуття ще недозрілі – прошу, будьте чутливими до моїх потреб. Не нарікайте на мене цілий день.

-    Щоб розвиватися, мені потрібне ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте й оцінюйте, але не мене, а лише мої вчинки.

-             Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб я на помилках учився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у житті.

-      Я вчуся у вас усього: слів, інтонації, голосу, манери рухатися й поводитися. Ваші слова, почуття, вчинки повертатимуться до вас через мене. Так справедливо влаштувала природа зв’язок між поколіннями. Тому вчіть мене, будь ласка, найкращого.

-           Пам’ятайте, що ми з вами не випадково: ми маємо допомагати одне одному в цьому безмежному світі.

-   Я хочу відчувати вашу любов, хочу, щоб ви частіше пригортали, цілували. Але обережно, аби ваша любов не перетворилась на милиці, що заважатимуть мені робити самостійні кроки.

Любі мої! Я вас дуже люблю!!! Покажіть мені, що й ви мене любите.

Заповіді для батьків

1.                Якщо дитину постійно критикують - вона вчиться ненавидіти.

2.                Якщо дитина живе у ворожнечі - вона вчиться агресивності.

3.                Якщо дитину висміюють - вона стає замкненою.

4.                Якщо дитині постійно докоряють - вона вчиться жити з почуттям провини.

5.                Якщо дитину хвалять - вона вчиться бути вдячною.

6.                Якщо дитину підтримують - вона вчиться цінувати себе.

7.                Якщо дитина живе в розумінні добра й доброзичливості - вона вчиться знаходити любов у                         цьому світі.

                                                           Кілька порад батькам замкнутих дітей

                                                                               •      Розширюйте коло спілкування вашої дитини,                                                                                                       знайомте її з новими людьми.

                                                                                •      Підкреслюйте переваги і користь спілкування,                                                                                                     розповідайте дитині, що нового й цікавого ви                                                                                                       довідалися, а також, яке задоволення ви одержали,                                                                                             спілкуючись з тією чи іншою людиною.

•      Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

•        Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.

• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

Поради батькам конфліктних дітей

• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».

• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.

• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Насильство в сім’ї

Що ми зазвичай розуміємо під насильством? Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством. Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.

Виявляється, насильство – це ще й:

                    •   Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;

                    •   Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;

                    •   Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;

                    •   Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);

                    •   Ламання та знищення особистих речей;

                    •   Використання брутальних слів, лайка;

                    •   Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;

                    •   Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;

                    •   Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;

                    •   Звинувачування у всіх проблемах;

                    •   Критикування думок, почуттів, дій;

                    •   Поводження із ним/нею як із прислугою;

                    •   Ігнорування.

Насильством щодо дітей слід вважати:

                    •   Нехтування дитиною;

                    •   Нехтування обов’язків стосовно дитини;

                    •   Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;

                    •   Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

                    •   Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою                                    шантажу;

                    •   Недостатнє задоволення дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що                                     батьки матеріально спроможні зробити це;

                    •   Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;

                    •   Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

        Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

        Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.

Чи знаєте ви, що:

•        Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.

•        Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

                           Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в                                            насильстві, яке їм доводиться спостерігати.

                           Діти відчувають сум.

                           Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

                           Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

         Реагувати надто агресивно;

         Не визнавати авторитетів;

         Бути пасивними чи пригніченими;

         Мати вигляд заляканих;

         Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

 

Пам’ятайте!

         В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

 

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

 

                                                                                                 1. Насильство – це засіб розв’язання конфліктів                                                                                                       або отримання бажаного. Цю навичку вони                                                                                                        переносять спочатку в дитячий садок і школу,                                                                                                      потім у дружні і близькі стосунки, а потім у                                                                                                        свою сім’ю та своїх дітей.

                                                                                                  2. Негативні форми поведінки в суспільстві –                                                                                                        найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

3.      Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

4.      Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.

Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти.

 

В результаті дитина:

•           Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, у навчальному закладі;

•           Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

 

Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї

1.         Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.

2.         Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.

3.         Іноді діти вважають себе винними втому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.

4.         Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до сімейного психолога.

 

Пам’ятайте!

По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі.

Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.

Це тільки деякі поради. Спробуйте скористатися ними або знаходьте свої. Не впадайте в розпач, коли щось не виходить. З часом у вас буде виходити краще і краще. Все у ваших руках. Від вас залежить, чи залишиться все як було, чи зміниться на краще.

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей

                                                                                      У роботі з дітьми з тривожністю необхідно

                                                                                      • Постійно підбадьорювати, заохочувати                                                                                                                демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх                                                                                          можливостях;

                                                                                     • Виховувати правильне ставлення до результатів своєї                                                                                         діяльності, уміння правильно оцінити їх,                                                                                                            опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач,                                                                                          не боятися помилок, використовувати їх для                                                                                                       розвитку діяльності ;

•           Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

•           Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;

•           Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

•           Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ; допоможе інсценізація етюдів на прояв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем; ігри, що виражають тривожність занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини, і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.

•           Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

•           Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.

•           Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

Зовнішнє Незалежне Оцінювання та Державна Підсумкова Атестація – ситуація тривожна, але безпечна

Поради батькам

1. Контролюйте, скільки спить ваш син чи донька. Регулярне недосипання небезпечне для психіки, послаблює імунітет і загострює хронічні захворювання дітей.

2. В екзаменаційний період дуже важливе харчування випускників. Воно має бути повноцінним. Підліткам слід давати продукти, які містять вітамін Е. Він підвищує імунітет і стійкість до стресу. У натуральному вигляді є в картоплі, сої, кукурудзі, моркві, ожині, волоських горіхах.

3. Споживання на добу до 8 склянок рідини позитивно впливає на організм. При цьому корисно пити звичайну воду, натуральні соки. Вживання кави не підвищує працездатност, підсилює стрес, що призводить до підвищення роздратованості.

4. Частіше спілкуйтеся зі своїми дітьми, переймайтеся їхніми проблемами, допомагайте розв'язувати їх. Займіть позицію «друга» для своїх синів і дочок.

Що у наших дітей може викликати агресивні почуття і дії наших дітей (на думку відомого психолога Ю.Б. Гіппенрейтер)

1.         Накази, команди

«Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!»

У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.

2.         Попередження, застереження, погрози

«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…»

Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: дитину залишають саму на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.

3.         Мораль, повчання, проповіді

«Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».

Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом.

Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.

4.         Постійні поради, намагання все вирішити за дитину

«А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…».

Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому».

Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо.

Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему.

Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.

Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.

5.         Докази, нотації, лекції

«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…».

Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.

Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?

6.         Обзивання, висміювання

«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!»

Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».

7. Випитування, розслідування, здогадування

«Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося?Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш?

і справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту.

Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.

8. Співчуття на словах, умовляння

 Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.

9. ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами».