Там, високо в горах…


Що, коли Ви ще не побували в передгір’ях Карпат, на полонинах, в лісах, на вершинах? Що, коли Ви ще не пробували на повні груди вдихнути свіжого, чистого повітря? Що, коли Ви…

Неодмінно постарайтеся бути! І байдуже – то буде екскурсія, похід, на день, два, чотири дні, чи вихідні… Головне – їдьте, мандруйте, насолоджуйтесь різноманіттям флори й фауни!

За сприянням адміністрації та профспілкового комітету Кельменецького професійного ліцею, колективу вдалося здійснити таку екскурсійну поїздку.

Нарешті він настав – той довгоочікуваний день. Збір, поїздка – все це видавалось якимось урочисто-значущим і неймовірно важливим. Адже відпочинок у Карпатах – це напевне найкраще, що можна придумати в період, коли оговтуєшся від навчально-виробничої метушні. Коли так важливо навести лад на фінішній прямій навчального року.

Подорожуючи, ми побували в Коломиї, Яремчі, Буковелі, Ворохті. Відвідали найбільші ринки українських вишиванок, гуцульських промислів. Тут нас чекала незабутня карпатська природа: бурхливі водоспади, стрункі смереки, величезні білі гриби (купляли на базарі), зелено-блакитні гори.

Підіймались підйомником на вершини Буковелі, обідали в колибах, гуляли біля штучного озера (дехто і скупався), каталися на канатних велосипедах. Це цікаве європейське містечко, архітектура якого витримана в одному стилі. Тут найновіші підйомники. А ще мінлива погода: ми, то дощиком умиті, то сонечком висушені.

Незабутня поїздка, незабутні враження. Уявіть собі: щодня навколо пейзажі, які зашкалюють внутрішню “захоплювалку”; повітря, яким ми дихаємо – справжнє гірське і чисте; всюди на поверхню б’ють чисті джерела з прохолодною водою; приємний шум біля річок. Одним словом, нам, колективу однодумців, які люблять природу, в Карпатах було чим захоплюватися і що робити. І так перший день пройшов незамітно.

Другий – сходження на Говерлу, яке розпочалося маршрутом через Ворохту, стартуючи з навчально-спортивної бази «Заросляк».

За Ворохтою на нас чекали шлагбаум і працівник Карпатського національного природного парку, який збирав плату за вхід до заповідника. Також там нам видали пам’ятки зі схемою синьо-білого маршруту й телефонами рятувальників.

Ще мить і все розпочнеться… І погода видалася на славу.

Ступивши перші кроки на стежку, яка веде на вершину, стає зрозуміло, що тут дорога добре втоптано людськими слідами; нагадують про себе і коріння дерев, які «повзуть» по поверхні маршруту. Поступово ліс рідшає, стежина з широкої дороги переходить у досить вузьку стежку, яка починає кружляти поміж деревами та підліском. І ось останні ялини прощально нам махають своїми гілками.

Пройшовши лісовою стежкою і подолавши межу лісу на висоті 1500 метрів, далі мандрували мальовничими субальпійськими луками, які ще називають «криволіссям». Привал… Похід…Бутерброди… Вода…